Антисемитская пресса оперативно включается в обсуждение практически любого острого для украинского общества вопроса внешнеполитической и внутриполитической жизни и использует его как повод для антисемитской пропаганды. Вот лишь некоторые темы, наиболее обсуждавшиеся в антисемитской печати 2007 года. Награждение командующего УПА Романа Шухевича званием Героя УкраиныПрезидент Украины посмертно присвоил звание Героя Украины командующему Украинской повстанческой армии Роману Шухевичу. В указе дана такая формулировка: «за выдающийся личный вклад в национально-освободительную борьбу за свободу и независимость Украины». Поводом для награждения Шухевича послужило его столетие и 65-ая годовщина создания Украинской повстанческой армии, которую коротко принято называть УПА. Для Украинской повстанческой армии, как неоднократно заявляли ее военачальники, врагами независимой Украины были русские, поляки, большевики, интеллигенция, евреи... В исследованиях деятельности УПА советского периода однозначно утверждалось, что бойцы Романа Шухевича, руководствуясь не только приказами германского командования, но и идеологическими установками своего политического и военного руководства, принимали непосредственное участие в карательных акциях против мирного населения. Причастность УПА и Романа Шухевича к этническим чисткам категорически отрицается как бывшими «вояками» УПА, так и рядом современных исследователей, склонных к абсолютной героизации УПА и ее вождей, оправдывая даже их службу нацистам высшими соображениям – борьбой за независимость Украины. Этих исследователей активно поддерживают сторонники националистических партий и движений, в том числе и те, которые исповедуют антисемитские идеи. Полярность подходов украинского общества к оценке деятельности УПА и Романа Шухевича и, особенно, к правомерности награждения последнего высшей наградой Украины обнаружилась и в многочисленных статьях, различных теле- и радиопередачах. Антисемитская печать приняла в этом обсуждении самое горячее участие. „Справжньою родзинкою цього номера газети, яка так дбає про міжнаціональне порозуміння, безумовно є стаття такого собі Леоніда Піддубного (а може Шльоми Бронштейна?). Статтю присвячено століттю від дня народження Романа Шухевича, і називається вона «Доля на крові». До статті, неначе корові сідло, приторочено епіграф з Германа Герінга «У мене немає сумління. Моє сумління називається Адольф Гітлер». Важко зрозуміти, яке саме відношення має згадана цитата до Романа Шухевича, але, вочевидь, євреям важко забути, як німці дали їм прикурити в 1940-і роки. Тому, мабуть, і паплюжать всіх, хто хоча б і недовго перебував союзником консервативних німецьких революціонерів” („Українська газета плюс”, № 28, 2007, Андрій Корсак, „Скажена сука Вадима Рабиновича”). „Нині маємо в Україні нову жидівську кампанію проти реабілітації ОУН-УПА та увінчення пам’яті її головнокомандувача Романа Шухевича. Основна аргументація підтоптаних єврейських пропагандистів – Шухевич був капітаном німецької армії. А може б, для початку, панове, розібратися з вашим гауптманом Хабером та його реальними „подвигами” проти людства, а вже потім кивати на міфічні, з пальця виссані „злочини” генерала УПА Шухевича?” („За Українську Україну”, № 31, 2007, „Хомо Хабер”). Бывший глава УНА-УНСО, а нене предводитель ксенофобской организации «Братство» Дмитрий Корчинский тоже не воспринимает награждение Шухевича, но потому, что эта героическая личность, по его мне нию, несоизмерима с теми, кого награждает Ющенко сегодня. Он издевается над нынешними чиновниками: «То, что начальники уже любят УПА, намного лучше, чем если бы они ее ненавидели», и откровенно ёрничает по поводу указа Президента. „Ющенку вдалося засунути терориста, повстанця, підпільника Шухевича в один ряд із заслуженою дояркою..., майстринею художньої вишивки..., заслуженим юристом..., нардепом..., головою заводу електрозварювального устаткування... та іншими співунами, плясунами, банкірами, директорами. Всі вони такі ж офіційні Герої України, як і Шухевич. Мені все ж таки миліше та УПА, яку обливає жовчю Вітренко, ніж та, яку обсмоктує Ющенко. (...) І чому саме Шухевич? Є історичні постаті, які не роз’єднують, а об’єднують Україну. Богдан Хмельницький (Гітлер Середньовіччя – як пишуть в своїх підручниках наші „брати” євреї), Цадік Нахман (з його могили живе Умань), Віщий Олег (звільнив нас від тоталітарної диктатури Діра та Аскольда), Абрам, Ісак та Яків (вони згадуються у Біблії, на якій присягає Президент)...” („Сота Свободи”, № 20, 2007, Д.Корчинський, „Шухевич і порожнеча”). Здесь следует отметить, что вопрос о награждении Романа Шухевича был поднят и во время визита Президента В.Ющенко в Израиль. Один из руководителей мемориала Яд ва-Шем Йосеф Лапид, в частности, заявил, что располагает материалами, подтверждающими участие бойцов УПА под руководством Шухевича в уничтожении евреев. В.Ющенко на это заметил, что Украина подобными документами не располагает. Результатом дискуссии стало решение о создании комиссии из ученых обеих стран для более тщательного изучению этого вопроса. Язык Каждый раз возникающая в ходе избирательных кампаний «проблема русского языка» в Украине, муссировалась и в этом году, отчасти как элемент политтехнологии ряда политических партий, причем, противоположных убеждений, отчасти как постоянно болезненная тема и для сторонников придания русскому языку более полновесного статуса и для тех, кто хотел бы максимально ограничить его использование. Как и в любой другой, так и в этой проблеме антисемиты, безусловно, усматривают «преступную деятельность евреев», обвиняя их в пренебрежительном отношении к украинскому языку, в сопротивлении его повсеместному внедрению, русификации, украинофобстве, неприятии украинской культуры вообще и даже украинской независимости. „У сучасній Україні вам ніхто не заважає відкривати синагоги, культурні центри та школи. Ми не диктуємо вам, якою мовою спілкуватися в Ізраїлі та як потрактовувати вашу історію. Залиште ж у спокої українських героїв, українську мову та українську історію. Рабинович та його зграя втече, а у багатьох з вас може й не бути такого шансу. Схаменіться, любі співгромадяни. Поки ще не дуже пізно” („Українська газета плюс”, № 28, 2007, Андрій Корсак, „Скажена сука Вадима Рабиновича”). „З матеріалу випливає, що єврейським дітям дуже важко вивчати українську мову. Про те, що євреї є спільнотою, схильною до дегенерації відомо давно, але щоб настільки! Виявляється, що через розумову відсталість, на яку хворіють онуки та правнуки жертв так званого холокосту, Україна не може вважатися демократичною країною. Панове, вас ніхто не тримає на нашій землі, а з Одеси до Хайфи ходить паром. Вивчайте російську мову в Ізраїлі, розмножуйтесь та вироджуйтесь надалі, якщо, звичайно ж, не сядете до одного автобуса з палестинським терористом-смертником” („Українська газета плюс”, № 28, 2007, Андрій Корсак, „Скажена сука Вадима Рабиновича”). Вопрос о возвращении бывшей еврейской собственности вызывает острую негативную реакцию в антисемитской прессе. В качестве контраргументов ею использовались классические антисемитские идеи о «еврейско-большевистском перевороте», в результате которого была реквизирована собственность всего украинского народа, а миллионы лишились жизни, о «грабеже» украинского народа сегодня «еврейскими олигархами» «сионистами», о том, какие материальные потери понесет украинский народ в случае возврата еврейской собственности ее владельцам. „В економічному відношенні ніхто не піднімає на офіційному рівні питання про повернення до бюджету країни переважної частини «приватизованого» (фактично — разграбованого) сіоністами нашого національного багатства. Більше того, вже штамповані злочинці без правового обмеження (зі скаргами на «антисемітизм»!) продовжують привласнювати українські об’єкти і території. У політичному відношенні продовжується експансія сіонізму” („Українська газета плюс”, № 33, 2007, М.Завадовський, „Юдофобію провокує сіонізм”). „Польські євреї, а точніше — «професійне юдейство», знову вимагає від уряду країни прийняти закон про реституцію єврейської власності. Свого часу ми вже писали, що спритні ділки нарахували полякам 30 млрд дол. компенсації і ще 30 млрд дол. за так звану втрачену вигоду” („Персонал плюс”, № 12, 2007, „Ожидовіла законотворчість”). „Не будемо заглиблюватися в проблему реституції. За акцентуємо лише три моменти: 1. Дов Блайх публічно визнав, що гроші з України він витрусить. І це не казочка про білого бичка, а вірогідна реальність. 2. За нашими розрахунками, організоване єврейство має намір витрусити з українців як мінімум 40 — 45 мільярдів доларів. Ми корелювали цю суму з тією, яку сіоністи вимагають від уряду Польщі. А тепер пропонуємо поділити 45 мільярдів доларів на 45 мільйонів населення України. І що виходить? Кожен громадянин нашої держави — від немовляти до сторічного старця — мусить збідніти на тисячу доларів... 3. І найголовніше... Уряд Ізраїлю вже давно пояснив, що ці кошти буде стовідсотково передано єврейській громаді України. Конкретно її лідерам...” („Персонал плюс”, № 13, 2007, „Ми заплатимо податок Хабаду?”). В русле этой темы нередко поднимается вопрос о выплате Украине компенсации от евреев, Израиля за якобы понесенные украинским народом по их вине жертвы. „Засекречення імен винуватців і виконавців юдо-більшовицьких репресій теж переслідує подвійну мету. По-перше, приховати той факт, що єврейський елемент переважав, а на вищих щаблях домінував у радянських партійно-каральних органах як мінімум до 1938 року. Друге: уважне вивчення архівів може показати, що Іцик Гершель-старший насправді був не жертвою режиму, а одним з його катів. Відтак не його нащадкам належить реституція, а від них треба вимагати контрибуцію” („персонал плюс”, № 23, 2007, „Правда на замку”). Вопрос о реституции воспринимается антисемитами настолько болезненно, что порой вызывает у них приступы неприкрытой агрессии. „Можна відвернутися і заспокоїти себе тим, що чим гучніше бреше пархатий собака на Кловському узвозі, тим впевненіше йде український караван. Але стає шкода, тих українських підлітків, котрі голими руками мають ставити на місце знахабнілих богообраних істот із синагоги Бродського. Адже українці не звикли переносити приниження мовчки. Тому зазначимо лише наступне. Це - не ваша земля, євреї. Не ваш хліб. Не ваше повітря. Ми не запрошували вас жити в нашій країні. Ви опинилися тут проти нашої волі, проте ви топчете нашу землю, їсте наш хліб та дихаєте нашим повітрям. Ми не проти. Лише поводьтеся по-людськи. На жаль, ви дуже часто забували закони гостинності, і ви були не проти того, аби аж занадто розперезатися. Богдан Хмельницький, Максим Залізняк, Симон Петлюра та Андрій Мельник робили вам зауваження. Шкода, що ви пропустили їх повз вуха” („Українська газета плюс”, № 28, 2007, Андрій Корсак, „Скажена сука Вадима Рабиновича”).