Комментарии и анализ

Антисемитизм в СМИ. 7. Антисионизм

Антисионизм - одна из форм антисемитского дискурса, имеющая богатые корни, уходящие в недавнее социалистическое прошлое. В последние годы в Украине антисионизм стал одним из наиболее распространенных аспектов выражения ненависти к евреям. Антисионизм уже давно вышел за пределы своего изначального самоопределения как идеологии, направленной против существования Израиля, против права евреев на собственное государство. Сегодня враги сионизма, уже не смущаясь, идентифицируют «сионизм» с самыми худшими и наиболее зловещими антисемитскими предубеждениями и предрассудками, беззастенчиво эксплуатируют все присущие антисемитизму мифы и стереотипы. Они, например, изображают сионизм как «зловредный заговор», который руководит действиями европейских, американского и, прежде всего, украинского правительств, точно так же, как антисемиты изображают евреев, плетущих нити заговора, направленного на свержение правительств и достижение господства над миром.
„Сіоністська ідеологія, доктрина єврейської зверхності є характерним проявом глобальної антикультури, яка за своїм мізантропічним змістом протистоїть гуманізму і Богу – творцю всього людства. Її стратегія і тактика полягає в насильницькому або прихованому захопленні влади в різних країнах, після чого відбувається пограбування і швидке скорочення населення, насамперед його провідних верств... Модель чужинської етнократії була випробувана в Хазарії понад тисячу років тому, коли юдейська верхівка встановила свій диктат над місцевим тюркомовним населенням, а своє завершення знайшла в єврейсько-більшовицькому режимі. Те саме, згідно з багатьма повідомленнями, відбувається зараз у захоплених сіоністами США, які, за відомою логікою причин і наслідків, обов’язково повторять у близькому майбутньому долю Хазарії та СРСР. Останнім оплотом для носіїв єврейсько-расистської доктрини залишиться Європа, де вже зараз владні органи активно інфільтруються відповідними кадрами...” („За вільну Україну плюс”, № 1, 2007, „На зламі історії. Виступ голови Української Консервативної партії та Наглядової ради МАУП Георгія Щокіна на засіданні Президії Національної ради УКП”).
Миф о сионизме, который строит козни против Украины наиболее часто используемый сюжет антисемитской пропаганды.
„Треба негайно усвідомити, що жиди (зокрема «любі друзі» президента України) оголосили війну Україні. І щоб Україна стала українською, кожен українець має знати свого ворога в обличчя. А його ворог — організоване світове сіоністське жидівство” („Персонал плюс”, № 1, 2007, М.Плав’юк, „Пропоную оголосити бойкот всьому сіоністському!”).
„Не араби чи мусульмани є реальною загрозою божевільним планам сіоністів заволодіти світом. Лише українці з їхнім величезним інтелектуальним потенціалом, помноженим на безмежний потенціал української землі і української діаспори, здатні реально протистояти сіоністам. Тому класичним завданням сіоністів, яке вони реалізовували в усі часи, є: якщо не можеш перешкодити відродженню нації чи ідеї, очоль її і зсередини зруйнуй. Але стосовно українців нічого з цього не вийде. Сіоністи можуть очолити лише неукраїнську Україну, але ніколи не будуть заправляти в Україні українській” („Українська газета плюс”, № 1, 2007 Петро Масляк, віце-президент Академії вищої освіти України, „Місія українців: протистояти світовому злу в особі сіонізму, комунізму, фашизму і нацизму”).
Вслед за антисемитами, идейные антисионисты утверждают, что за всеми тагическими, неприглядными и жестокими событиями истории человечества стоят евреи (сионисты). Причем сионисты в этих исторических сюжетах действуют задолго до появлення самого сионизма, например, при распятии Христа. Заканчивается этот перечень «вселенского зла» революцией 1917 года, преступлениями советской власти (Голодоморы, чистки 1937 года, Вторая мировая война и пр. и пр.) и «преступлениями» нынешней власти, находящейся под влиянием или поголовно состоящей из евреев и крипто-евреев.
„На запитання, чи існує загроза нам і світові від міжнародного сіонізму, за злою іронією долі ствердно відповіла ще совєцька влада – його ж (сіонізму) поріддя” („За Українську Україну”, № 28, 2007, Л.Волошин, „Під машкарою „замполітів”).
„Але всі дослідники тих подій послідовно випускають із поля зору етнічний фактор і, опустивши очі, мовчать, що і та «гвардія», і ті «кадри» майже поголовно були євреями, і не просто євреями, а запеклими сіоністами, одержимими ідеєю своєї расової зверхності та вседозволеності і сп’янілими від чужої великої крові” („Українська газета плюс”, № 33, 2007, В.Марсюк, „Димова завіса над тридцять сьомим роком”).
„Мільйони українців вимирають фізично, психічно і морально. Мільйони українців викинуто за межі України. Тоді як жиди табунами пруть в Україну, мільйони українців животіють на мізерних пенсіях і зарплатах, не усвідомлюючи, хто їх привів до цього жахливого стану. Проблема в тому, що сіоністська жидота виразно бачить свого ворога, а українство ніби в тумані блукає, боячись ярлика «антисеміта». Голосує на виборах за жидів-сіоністів, найлютіших ворогів людської цивілізації” („Персонал плюс”, № 1, 2007, М.Плав’юк, „Пропоную оголосити бойкот всьому сіоністському!”).
В антисионистской публицистике, репрезентующей себя как орудие идеологической борьбы допустима, считают антисемиты, самая жесткая агрессивная риторика. Так, если в адрес евреев определение „враг” встречается довольно редко, то в отношении „жидів-сіоністів” политкорректность и эвфемизмы не приняты. Нередко публикации такого рода заканчиваются призывами к созданию „Антисионистских Фронтов”, лозунгами „Украина без сионизма!”.
„Передусім має бути оголошено бойкот на території України всьому сіоністському — припинити з ними будь-яке спілкування, не купувати їхніх товарів, не користуватися їхніми послугами тощо. Потім, якщо українець проголосує на виборах за жида-сіоніста, то це має сприйматися як зрада України, втрата честі й гідності. (...) Нині на порядку денному має бути гасло: «Україна без сіонізму!» Під це гасло потрібно негайно скликати в Києві установчі збори і створити «Український Антисіоністський Фронт». Ця ідея буде широко підтримана Народом!” („Персонал плюс”, № 1, 2007, М.Плав’юк, „Пропоную оголосити бойкот всьому сіоністському!”).
Внедряются также следующие идеи: сионизм – античеловеческая, шовинистическая идеология; иудаизм, как одна из составляющих сионизма, несет в себе расистское начало; сионизм отождествляется с нацизмом и фашизмом; Израиль – тоталитарное, милитаристское государство, а подтверждением этому служит политика проводимая Израилем в отношении палестинцев и арабов вообще; Всемирная сионистская организация была в «сговоре» с гитлеровским режимом в деле подготовки Холокоста пр.
„За таємними планами міжнародного сіонізму, який споконвіку прагне до світового панування, у суворій відповідності з «Протоколами сіонських мудреців», останньою крапкою в реалізації цієї витонченої новітньої неоколоніальної програми має стати скуповування за безцінь (по-суті, незаконне їх привласнення) всіх земель народів, які панівним юдо-нацистським лобі держав «Золотого мільярда» не віднесені до категорії «богообраних». Найвиразнішою і найпотужнішою силою в цій підступній агресії на всій території слов’янського суперетносу майже неприховано проявила себе радикальна неонацистська юдейська секта Хабад, знахабнілість і цинізм якої переступили межі толерантності і ділового етикету у міжнародній політиці” („Українська газета плюс”, № 4, 2007, „Хабад скидає маску?”. Заява Президії Національної ради Української Консервативної партії з приводу антиукраїнської діяльності лідерки БЮТ Ю.Тимошенко”).
„Отже, на історичній, святій для усіх віруючих землі, де народився Син Божий Христос, де його розіпнули, замучили давні юдейські сіоністи — фарисеї, сучасні сіоністи Ізраїлю і США за підтримки сіоністів усього світу впродовж десятиліть розпинають арабські народи, проливають кров людську, чинять свої злодіяння. Вони перетворили Близький Схід на небезпечну порохову бочку, що може вибухнути в будь-яку мить і поховати увесь світ” („Персонал”, № 7, 2007, П.С. Іванов, „Більшовицько-марксистський геноцид української нації”).</em>
<em>„Сучасні сіоністи так бояться самої можливості об'єктивного вивчення так званого голокосту, оскільки на поверхню вийде не тільки етнічне походження звироднілої нацистської верхівки Німеччини, а й справжня роль у масовому винищенні своїх одноплемінників самих сіоністів, які отримують сьогодні від цієї трагедії мільярдні надходження” („За Українську Україну”, № 5, 2007, Г.Щокін, „Кадрова політика прихованої окупації”).
В своих потугах развести антисионизм и антисемитизм, в попытках представить антисионизм как некое теоретически обоснованное политическое течение, ничего общего не имеющее с антисемитизмом, доморощенные юдофобы беззастенчиво используют не только аргументы своих зарубежных единомышленников, но и не брезгуют прямыми лексическими заимствованиями и пропагандистскими приемами (как в приведенном ниже примере), что подтверждает догадки о зарубежных источниках ряда антисемитских сюжетов.
„В Інтернеті «вумні» сіоністи розмістили цікаве твердження «для дурних»: хто виступає проти сіоністів, той виступає проти євреїв, а отже, є юдофобом і антисемітом. Якби вони хоча б щось мали в голові, такого б не писали. Я одразу ловлю цих «мудрагелів» на слові і продовжую логічний ряд. Хто виступає проти фашистів, той виступає проти італійців, а отже, є італофобом, хто виступає проти нацистів, той виступає проти німців, а отже, є германофобом і т.д. і т.п. Сіонізм, як і фашизм, нацизм, комунізм тощо, є політичною течією, а не етнічною організацією” („Українська газета плюс”, № 1, 2007 Петро Масляк, віце-президент Академії вищої освіти України, „Місія українців: протистояти світовому злу в особі сіонізму, комунізму, фашизму і нацизму”).
Как утверждает антисемитская пропаганда, евреи диаспоры не уезжают в Израиль, выполняя тайный план сионистов по захвату в странах своего пребывания рычагов влияния во всех сферах жизни. Именно так сионисты претворяют в жизнь свой глобальный замысел мирового господства.
„Відродження ізраїльської держави дало надію євреям усього світу повернутися нарешті на свою історичну батьківщину, у свою землю обітовану, про що вони мріяли, скитаючись чужими країнами впродовж тисячоліть. Та це б порушило плани сіоністів через їхнє прагнення до світового панування: адже в США, Росії, Україні, інших великих і малих країнах світу сьогодні не було б жодного сіоніста, а отже, і тієї величезної влади, яку вони мають. Коли б вони усі зібралися в одному лише Ізраїлі, сіонізм втратив би свій вплив, могутність” („Персонал”, № 7, 2007, П.С. Іванов, „Більшовицько-марксистський геноцид української нації”).
„Останнім часом сіоністами США та Ізраїлю активізовано діяльність економічних, політичних, релігійних та інших культурних і молодіжних організацій, перед якими поставлено конкретні завдання з глибокого проникнення у колишні соцкраїни...” („Персонал плюс”, № 21, 2007, „Сіонізм”).
МАУП, как и в прежние годы, утверждает себя и свою карманную партию (УКП) как единый и самый влиятельный в Восточной Европе центр по борьбе с сионизмом.
„МАУП сьогодні – єдина в Україні твердиня української України і боротьби із сіонізмом, хоча нейтральної території боротьби із ним не мало би бути ніде” („Українська газета плюс”, № 8, 2007, В.Яременко, „Світ садистів в Україну прийшов не сам – його імпортували жиди”).