Комментарии и анализ

Антисемитизм в СМИ. 2. Миф о вине евреев

Согласно этому мифу, евреи – источник «вселенского зла», причина всех бед человечества, как в прошлом, так и в настоящем.
„За всю свою таки чималу історію євреї такого нароблювали корінному населенню багатьох країн світу, що тепер мусять стримувати свої почуття. Бо не треба зайвий раз дратувати світову спільноту („Персонал плюс”, № 19, 2007, „Заява Прес-служби Міжнародної Кадрової Академії”).
„Жиди завжди жили хитрощами і фальшею, за що їх і вигнали з Єгипту. А щоб знищити Римську імперію вони нав’язали юдо-християнство і домоглися свого. На протязі всієї історії жиди організовували голодомори, терори, революції і війни” („Сота Свободи”, № 20, 2007, В.Дмитрик, „У пошуках Рідного Коріння”).
Интерпретации этого мифа вменяют в вину евреям всевозможные пороки, которые им якобы свойственны генетически. Именно поэтому зло, которое несут евреи другим народам неизбежно и неотвратимо. Сюжеты мифа о вине евреев антисемитская пропаганда эффективно использует для создания «образа врага» - еврея, чуждого иным народам ментально, психологически, даже физиологически, борьба с которым предопределена не только этими «особенностями еврейской сукщности», но и их «изуверской религией», «человеконенавистнической идеологией».
„Жидівські расисти нічому не вчаться. Вони не знають навіть своєї власної історії, яка свідчить про систематичне вигнання їх з усіх країн їхнього перебування (в тому числі, як свідчать численні дослідження, і за ритуальні вбивства)” („За Українську Україну”, № 13, 2007, „Бісівщина під час Великого посту. Виступ голови Української Консервативної партії Георгія Щокіна на засіданні Президії Національної ради УКП 29 березня 2007 року”).
Обоснованием вины евреев, могут служить как самые распространенные штампы антисемитизма, вроде «кровавого навета», так и самые неожиданные и невероятные обвинения, такие, например, как дает профессор В.Яременко в своей недвусмысленной «мотивации» смерти Ивана Франко.
„... Франкові померти допомогли, до того ж у тривалих і тяжких муках. (...) Франко дав низку творів, у яких вивів різні типи євреїв і послідовно з’ясовував економічні, ідеологічні, конфесійні і моральні складнощі співжиття двох народів. Це співжиття кота і миші, лисиці й півня, змія-полоза („boa constriktor”) і кролика, озброєного мисливця і загнаного звіряти. Франко знайшов пухлину в іудейській ідеології і спрямував на її видалення разом і скальпель науки і художнє слово. Одначе історію написання, публікації і знищення накладу окремого видання „Поеми про створення світу” у 2005 р., а разом з тим несподівану хворобу Франка треба вивчати. Все це таїть в собі невідоме і несподіване” („За Українську Україну”, № 33, 2007, В.Яременко, „Іван Франко на позвах із старогебрейськимиі новітніми рабинами”).
В общественное сознание внедряется мысль о существовании антагонистических противоречий между украинцами и евреями, о детерминированном характере этих противоречий.
„Довгі віки свого життя український народ вів боротьбу не тільки із зовнішніми, а й внутрішніми загарбниками. До останніх належать і жиди, які тільки те й робили, що явно й потайки оббирали й грабували наших людей, вчиняли організовані злочини з масового знищення українців – репресії, голодомори”, - пишет учитель истории, который, вполне вероятно, таким же образом трактует многовековые украинско-еврейские взаимоотношения и на уроках детям. И добавляет: „Сіоністським провідникам нема чого вдавати ображених і принижувати нас, українців. Треба проаналізувати свої антилюдські дії і засвоїти уроки історії” („За Українську Україну”, № 39, 2007, С.Лашак, „Брехня як програма наступу”).
Советская эпоха представляется как период «еврейской этнократии», «еврейского владычества», а власть, особенно в сюжетах, посвященных довоенному времени называется не иначе, как «жидо-большевистская», «сионо-большевистская» и т.п.
„Чим відома людству єврейська етнократія? Згідно оприлюднених даних, втрати від більшовицької революції, Громадянської війни, Голодоморів, Гулагів та інших зумисних репресій сягають десятків мільйонів, що є спланованим геноцидом багатьох народів колишньої Російської імперії” („Персонал плюс”, № 33, 2007, Г.Щокін, „Далі падати нікуди. Час підніматися”).
Все злодеяния советской власти, таким образом, перекладываются на евреев.
„Сьогодні достеменно відомо, що ідеологами, організаторами та керівниками зловісного більшовизму були переважно єврейськи зверхники, виховані у своєму релігійно-етнічному середовищі. Тому і той найстрашніший режим має називатися відповідно, а саме як єврейсько-більшовицький. Аби люди завжди пам’ятали, хто винний за десятки мільйонів замордованих співвітчизників під час штучно влаштованих воєн, голодоморів, репресій” („За Українську Україну”, № 25, 2007, „Музей окупації: радянський чи єврейсько-більшовицький?”).
Сегодня, утверждают антисемиты, евреи не только идеологически разлагают украинцев, привнося на «здоровую украинскую почву» чуждые украинцам идеологии «западной демократии», либерализма пр., но и целенаправленно растлевают украинскую молодежь насаждая разврат, наркотики, безнравственную западную культуру, создавая, таким образом, из этнических украинцев покорную «биомассу».
„Ігноруючи наші закони, вони провокують хаос, привласнюють рейдерством стратегічні підприємства, „дерибанять бюджет”, захоплюють інформаційний простір України, скуповують за безцінь українські землі, зневажають нашу мораль, культуру, традиції, мову; руйнують освіту, розбещують молодь, нав’язують розпусту, наркоманію, педерастію. Водночас, за підтримки президента і чужинців-можновладців, створюють нестерпні умови напівголодного існування для корінного українського люду в Україні з метою його винищення-вигнання, і створення на нашій землі ще однієї „Землі Обітованої” для „богообраного народу”?” („Українська газета плюс”, № 16, 2007, Г.Білий, „Голокост на совісті Ющенка?”).